17 грудня 2025, 09:58
Андрій Ващенко-Захаченко народився 1815 року в с. Маліївка Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Золотоніського району Черкаської області). З 1833 року перебував на військовій службі. Вийшовши у відставку, у 40-50-ті роки виступав з власною трупою в різних містах. Писав водевілі та фарси, використовуючи літературні і фольклорні джерела – «Оказія з Микитою», «Тоді скажеш гоц, як вискочиш», «Один порадував, другий утішив», «Оглядівся, як наївся», «Козак по своїй волі в 1855 році», «Поярмаркував». П'єси входили до репертуару професійних й аматорських театрів Києва, Харкова, Львова та інших міст.
П'єси Ващенка-Захарченка вийшли друком у 1857 році, з повним текстом яких можна ознайомитися за посиланням.
У журналі «Репертуар і пантеон» Андрій Ващенко-Захаченко вмістив низку рецензій на вистави – «Ещё об одном благородном спектакле в Кременчуге» (1846), «Кременчугский театр» (1847). Одним із перших інсценізував повість Гоголя «Вечера на хуторе близ Диканьки». Написав закінчення поеми Гоголя «Мертві душі» (1857) і «Мемуаров о дядюшках и тетушках» (ч. 1-4. М., 1860) Гоголя.
У «Київських Губернських відомостях» від 13 липня 1857 року було надруковане цікаве бібліографічне повідомлення: «Вийшли Мертві душі. Закінчення поеми М. В. Гоголя. Пригоди Чичикова. Твір: А. Є. Ващенко-Захарченко (Андрій Єгорович Ващенко-Захарченко). Хто бажає придбати цю книгу, може звернутись в книжний магазин Степана Івановича Літова на Хрещатику. Ціна: 3 руб. без пересилки».
М. Чернишевський, різко критикуючи твір А.Є.Ващенка-Захарченка, запитував: «Що це за підробка, яка постає у такий нахабний спосіб? Що це за п. Ващенко-Захарченко, котрий зухвало запозичує для свого виробу назву книги й ім’я Гоголя, щоб збути свій нікудишній товар?
Як же він, людина, яка, мабуть, має певне поняття про те, що таке література, наважився на вульгарну справу? Розрахунок пана Ващенка-Захарченка був не зовсім помилковий: ми чули вже від двох-трьох людей питання про те, якою є його книга; мабуть, знайдуться такі спритні продавці, які намагатимуться висилати її у провінції як твір Гоголя.
Це досить великий том, надрукований на пристойному папері, досить непоганим шрифтом, – видно, що пан Ващенко-Захарченко має деяке поняття про те, якими мають бути хороші книги; що найгірше, видно, що він людина, яка мала нагоду відвідувати порядне товариство: він знає, за яким порядком відбуваються дворянські вибори, які страви подаються на стіл у багатих поміщиків, він, здається, має навіть деяке поняття про університетську освіту».
Чернишевський резюмує: «Сенсу в книзі немає жодного: але якщо ви хочете знати, про що в ній йдеться без сенсу, то знайте, що дотепний пан Ващенко-Захарченко розповідає, як Чичиков, звільнившись з острогу, куди його посадили, невідомо навіщо і за якою справою, їде відвідати родичів генерала Бетрищева, продає свої мертві душі на вивід якомусь скупщику Медяникову, отримує за них 60000 р. сріблом, одружується з багатою поміщицею і вмирає, подурнішавши від старості».
В
Підпишіться, щоб отримувати листи.