15 грудня 2025, 09:19
Народився Анатолій Гальченко 1935 р. у Луганську в робітничій сім’ї. Через рік після його народження родина переїхала до Полтави. У 1941 році, з початком Другої світової війни, завод, де працював батько, евакуювали до Красноярська. Там хлопець почав ходити до школи. У Полтаву Гальченки повернулися у 1945-му.
Після закінчення війни Анатолій Гальченко навчався у залізничній школі № 69 міста Полтави, яку закінчив у 1954 році. Тоді ж був призваний до армії в місто Новоград-Волинський Житомирської області. Після закінчення служби повернувся до Полтави, де багато років працював слюсарем на заводі «Легмаш». Перші вірші почав друкувати з 1964 року. Дізнавшись про умови вступу до Літературного інституту імені Горького при Спілці письменників СРСР, надіслав до приймальної комісії 15 віршів. Влітку 1964 року, витримавши перший творчий конкурс, був зарахований на навчання. Перша зустріч поета-початківця з читачами відбулася саме на сторінках молодіжної газети «Комсомолець Полтавщини» у 1967 році. Закінчивши Літінститут, Анатолій Гальченко продовжував працювати в «Легмаші», й наполегливо займався поетичною творчістю. Перша збірка його поезій «Память» побачила світ у харківському видавництві «Прапор» у 1973 році. Провідним у ній є цикл поезій про війну – теми надто близької і поету, і його читачам. Друга збірка поета «Причастность» вийшла у тому ж видавництві через чотири роки. У ній головними мотивами є ратна звитяга та мирна праця. Наступні збірки поезій «И светел дом…» (Харків, 1985), «Пока живу» (Харків, 1988), «На круги своя» (Полтава, 1993) теж російськомовні. Гальченко це пояснював тим, що він виріс у двомовній сім’ї: «Мама Ольга Євдокимівна – селянка Воронезької губернії, батько Василь Гальченко – решетилівський парубок. Я люблю свою Україну, це моя мати, але й то мати теж. І Шевченко писав російською, й інші українські класики. Головне для мене в іншому: і в поезії, і в житті я ніколи не брехав – мені за що не соромно, за кожен із своїх рядків».
Першою українськомовною збіркою поезій А. В. Гальченка стала «Стерня» (Полтава, 2005). Цією збіркою поет заявив про себе як про глибокого лірика, майстра сонету, знавця внутрішнього світу людини, його тремтливих таємниць. Художні образи поезій відзначаються філігранною витонченістю, досконалістю.
Критики характеризують поезію Гальченка як «лірико-іронічну». Прикладом цього є його збірка з несподіваною назвою «Тавро» (Полтава, 2009). Поет відкриває її вічною темою «Любові», йде дорогою нашого непростого сьогодення і відводить душу в «Іронічних пастелях».
Земне життя Анатолія Васильовича Гальченка скінчилося 3 грудня 2011 р. Поет залишив по собі вісім збірок. Вісім збірок, як вісім дзвонів, гомонять десь у вишині, шукаючи відгук у людських серцях, оспівують вічно юну вдачу поета.
Гальченко
Підпишіться, щоб отримувати листи.