11 жовтня – 90 років від дня народження Віктора Женченка — українського співака, поета і перекладача

Віктор Женченко народився в селі Оболонь Семенівського (тепер Кременчуцького) району на Полтавщині в родині педагогів. Дитинство майбутнього митця припало на роки Другої світової війни. Він рано втратив батьків, а з 1943 року виховувався в Хорольському дитячому будинку. Попри складні життєві обставини, Женченко зумів розкрити свої здібності й присвятити життя мистецтву. Професійну музичну освіту здобув у Харківській державній консерваторії, яку закінчив 1960 року (клас вокалу Володимира Монахова). Його голос — бас — дав змогу працювати в оперному театрі та виконувати складні партії класичного репертуару.

У 1960–1962 роках Женченко був солістом Донецького театру опери та балету, у 1962–1965 роках — Великого театру опери й балету імені Алішера Навої в Ташкенті. Від 1965 до 1987 року виступав у Київській державній філармонії. У його репертуарі були пісні, романси й арії українських та зарубіжних композиторів. Серед виконаних оперних партій — Виборний у «Наталці Полтавці» Миколи Лисенка, Мефістофель у «Фаусті» Шарля Ґуно, Кончак і Галицький у «Князі Ігорі» Олександра Бородіна, Грьомін в «Євгенії Онєгіні» Петра Чайковського

За вагомі здобутки у виконавському мистецтві Вікторові Женченку 1986 року присвоєно звання заслуженого артиста Української РСР. Його сценічна діяльність стала важливою частиною творчого шляху, проте музика була лише одним із напрямів його багатогранного обдарування.

Віктор Женченко заявив про себе і як літератор. Його перший вірш «Ми з дідом сіно скиртували…» надрукували 1950 року в оболонській газеті «Червоний промінь». Перша поетична збірка «Струна» вийшла 1971 року. Згодом побачили світ книжки «Батьківська скрипка» (1974), «Сонячний бік вулиці» (1980), «У сяйві тополиних грацій» (1983), «Поезії» (1986), «Зневаж свій страх» (1997), «Зорова поезія» (2000), «Спрага на двох» (2001) та «Живу» (2006)

У 1975 році Віктор Женченко став членом Національної спілки письменників України. Після завершення тривалої роботи у філармонії, з 1987 року, він працював відповідальним працівником Українського фонду культури. Його діяльність охоплювала не лише особисту творчість, а й участь у культурному житті країни.

1997 року митцеві присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України, а 2002 року він став лауреатом літературної премії імені Андрія Малишка.

Віктор Женченко помер 28 жовтня 2021 року в Києві. Його життєвий шлях завершився, але творчий доробок зберіг значення для української культури завдяки поєднанню вокального мистецтва, поезії та перекладу.