Війна змінила життя мільйонів українських родин. Повітряні тривоги, вибухи, вимушені переїзди, розлука з близькими, постійні новини та невизначеність стали частиною реальності, у якій сьогодні зростають українські діти.
Навіть якщо дитина мало говорить про війну, це не означає, що вона не переживає. Діти можуть проявляти стрес по-різному: ставати мовчазними або дратівливими, частіше плакати, боятися залишатися самі, погано спати, втрачати інтерес до навчання та улюблених занять. Маленькі діти можуть сильніше триматися за батьків і потребувати більше уваги.
У такі моменти найважливішою опорою для дитини залишаються близькі дорослі.
Говоріть із дитиною. Не уникайте її запитань про війну, але відповідайте відповідно до віку. Не потрібно розповідати страшні подробиці. Достатньо чесно сказати: «Зараз небезпечно, але ми знаємо, що потрібно робити. Я поруч із тобою».
Не забороняйте боятися. Фрази «Не плач», «Не бійся» або «Ти вже дорослий» не забирають страх.
Набагато важливіше сказати: «Я розумію, що тобі страшно. Ти можеш розповісти мені про це».
Створюйте відчуття безпеки.
Під час повітряної тривоги дорослий має спокійно пояснювати дитині послідовність дій. Якщо є можливість, нехай у дитини буде невелика особиста річ, яку вона бере із собою в укриття: улюблена іграшка, книжка чи інший знайомий предмет.
Зберігайте звичайне життя там, де це можливо. Сніданок, навчання, прогулянка, розмова перед сном, сімейна вечеря — прості щоденні ритуали мають велике значення. Вони повертають дитині відчуття передбачуваності та стабільності.
Обережніше з новинами. Дитині не потрібно постійно бачити кадри руйнувань, загиблих і поранених. Особливо важливо не залишати такі новини увімкненими фоном удома.
Дозволяйте дитині залишатися дитиною. Навіть під час війни вона має право сміятися, гратися, святкувати день народження, зустрічатися з друзями, малювати та мріяти. Радість у складний час — не привід для сорому.
Батькам також важливо пам'ятати про себе. Неможливо постійно бути сильними. Втома, страх і тривога дорослих у воєнний час зрозумілі. Але якщо є можливість, знаходьте хоча б невеликі моменти для відпочинку та відновлення.
Особливої уваги потребує дитина, якщо сильний страх, проблеми зі сном, постійна тривожність, замкнутість, агресивність або інші різкі зміни поведінки не минають чи посилюються. У такій ситуації варто звернутися по професійну допомогу.
Українські діти сьогодні дорослішають у надзвичайно складних обставинах. Ми не можемо забрати з їхнього життя всі тривоги та небезпеки війни. Але можемо дати їм те, що залежить від нас: любов, підтримку, увагу та відчуття, що вони не залишаються зі своїм страхом наодинці.
Будьте поруч. Слухайте. Обіймайте. Говоріть із дітьми. І щодня нагадуйте їм: «Ти не один. Я поруч».