Світло, що не згасає: в Кременчуцькій гуманітарно-технологічній академії відбувся вечір пам’яті воїна Тараса В’юна

Подія відбулася в музейному просторі академії, де панувала особлива атмосфера - тиха, щемлива, наповнена спогадами. Світлини Тараса, символічні елементи, приглушене світло та музичний супровід створили простір, у якому кожен міг відчути його присутність. Лейтмотивом вечора стало світло як символ життя, тепла, віри та пам’яті, яку він залишив після себе.

Під час заходу згадували життєвий шлях Тараса В’юна. Випускник 2005 року, він із дитинства вирізнявся наполегливістю, активністю та прагненням бути першим. Займався спортом, грав у КВК, танцював, захоплювався футболом. Його життєвими принципами були родина, мова і Україна. Він умів вести за собою людей і завжди говорив: «Ідіть за мною».

Його військовий шлях розпочався ще у 2006 році зі строкової служби. З початком війни у 2014 році Тарас став на захист України, пройшов найскладніші бойові напрямки. Служив старшим стрільцем, у підрозділах снайперів, а згодом - на офіцерських посадах: командира взводу снайперів, командира розвідувальної роти, помічника начальника штабу. Він служив у складі 17 окремої танкової бригади оперативного командування «Схід». Його позивний - Лис, що точно відображав характер: швидкий, рішучий, уважний.

Попри поранення, Тарас повертався до служби, керуючись почуттям обов’язку. Його слова, сказані матері - «Комусь також прийде повістка, і там мама любить свого сина не менше» - стали свідченням глибокої людяності та сили духу. За мужність і відданість він був нагороджений орденами «За мужність» I, II та III ступенів. У 2023 році був звільнений зі служби за станом здоров’я, після чого працював у департаменті молоді та спорту Кременчуцької міської ради.

На вечорі пам’яті виступали одногрупники, викладачі, колеги та рідні Тараса. Особливо зворушливими стали слова його матері Тетяни Борисівни, яка поділилася спогадами про сина, його характер, силу духу та безмежну любов до родини. Поруч із нею був син Тараса, що надало цій миті особливої глибини. Прозвучав і вірш, написаний Тетяною Борисівною - щирий, болісний і водночас сповнений любові, яка не згасає.

Кульмінацією заходу стала хвилина мовчання - спільна тиша, у якій кожен прожив свої спогади і вдячність. Після цього учасники долучилися до символічного вшанування, під час якого на Алеї пам’яті висадили клен на честь Тараса В’юна. Це дерево стало знаком життя, що триває, і пам’яті, яка буде жити у серцях.

Вечір пам’яті став не лише згадкою про минуле, а й нагадуванням про відповідальність кожного з нас - зберігати пам’ять, бути гідними і продовжувати світло тих, хто віддав життя за Україну. Адже пам’ять - це не лише слова. Пам’ять - це дія. І поки ми пам’ятаємо, світло Тараса В’юна не згасає.

#ПолітикаГерїв