«Коли звучить українська пісня – є й Україна»: двадцяті роковини з дня відходу у засвіти славетної Чураївни

Раїса Кириченко (дівоче прізвище – Корж) народилася 14 жовтня 1943 року у селі Корещина  Глобинського району Полтавської області в селянській родині.

Життя її не було безхмарним: дитина війни, змалку вміла виконувати всю нелегку господарську роботу, важко трудилася разом з родиною на колгоспному полі за тоді ще символічні трудодні, з 16 років працювала в колгоспі телятницею, дояркою. Раїса змогла закінчити лише 8 класів, середню освіту здобувала вже заочно. Спеціальної музичної освіти вона не отримала (лише у 1980-х роках закінчила Харківський інститут мистецтв імені І.П.Котляревського).

З дитинства майбутня народна артистка любила співати, даючи перші дитячі концерти біля батькової вишні. Далі були аматорські, професійні хорові колективи – житомирський «Льонок», Черкаський народний хор, фолк-ВІА «Росава», ансамбль «Чураївна» Полтавської філармонії. У її репертуарі – понад дві сотні пісень, випущено два компакт-диски «Долі моєї село» та «Цвіте черемуха». Вона співала душею, а не тільки своїм унікальним голосом – глибоким оксамитовим меццо-сопрано. Тому її творчість така близька й зрозуміла кожному.

Головною завжди була народна пісня, яка віками об’єднувала українців. Унікальний талант самобутньої співачки перетворював на воістину народні навіть твори, написані сучасними композиторами. Щемливі «Мамина вишня», «Степом, степом» навіть у зачерствілих серцях пробуджували любов і вдячність до матерів. «Я козачка твоя» та «Ой на горі два дубки», «Два кольори» фактично стали шлягерами, нагадуючи українцям, якого вони роду-кореня. У виконанні Раїси Опанасівни усі пісні ставали популярними.

«Раїса Кириченко – не просто самодостатня українська співачка, це своєрідне явище, неповторне й неповториме, як Оксана Петрусенко, Діана Петриненко. Зі своїм особливим тембром, особливим голосом і розумінням пісні. Вона тонко відчувала не текст, як нині говорять, а слова справжньої поезії», –  підкреслював Борис Олійник.

Її неповторним співом захоплювалися слухачі у Канаді й Алжирі, США і Тунісі, Філіппінах, Болгарії, Польщі, Німеччині. Гастролюючи в різних куточках світу, вона так і лишилася простою та земною жінкою, яка понад усе любила свою Батьківщину, свою рідне село на Полтавщині та затишну батьківську хату. Найголовнішою справою свого життя Раїса Кириченко вважала побудувати в Корещині церкву, провести селянам газ, відродити середню школу й не допустити закриття дитячого садка. Ось про це вона просила владу та впливових людей.

Раїса Кириченко довгий час боролася з тяжкою хворобою нирок. Маючи перспективу кар’єри в США, могла чимало заробляти і якісно лікуватися, але вона відмовилася від цього, бо бачила себе лише на рідній землі. Вона ніколи не нарікала на долю, лише дякувала Богу за пісні, чоловіка, друзів і за можливість жити.

Берегиня народної пісні спочатку здобула всенародну любов і шану, а вже потім – високі звання. Тому коли стан здоров’я її погіршився, не можновладці, а прості українці своїми кревними гривнями рятували свою Чураївну та довели, як шанують в Україні народну співачку, що вросла всім корінням у грунт нашого народу, українську народну пісню.

На жаль, співачці не довелося довго дарувати людям свої щирі і сердечні пісні. Після кількох складних операцій під загальним наркозом у неї почало здавати серце. 1 лютого 2005 року її прооперував відомий столичний кардіохірург Борис Тодуров, замінив два клапани. Все пройшло успішно, пацієнтка впевнено йшла на поправку. Але 9 лютого 2005 року, під час чергового діалізу – очистки крові, її серце зупинилось. Вічний спокій народна артистка знайшла у рідній Корещині. 

Душа української пісні не може померти чи втратити силу. Пишаємося , що вона стала справжнім символом України у світі, прославила Полтавський край.

На вшанування пам’яті легендарної землячки у м. Полтаві встановили меморіальну дошку на будинку, де вона жила, а також монумент Берегині української пісні на вулиці її імені. На честь Раїси Кириченко також названі вулиці в містах Гребінці, Кременчуці, в селах – Рунівщина та Святилівка.

У с. Землянки Глобинської територіальної громади, у с. Корещині  біля Музею-садиби «Мамина вишня» зведені пам’ятники Раїсі Опанасівні.

Полтавська міська школа мистецтв «Мала академія мистецтв» носить ім’я Раїси Кириченко. Щорічно проводиться відкритий фестиваль-конкурс вокально-хорового мистецтва пам’яті Раїси Кириченко «Пісенні крила Чураївни».

«Спасибі, мої добрі люди, за вашу щедру і незрадливу любов до мене…», –писала у своїй книзі спогадів Раїса Кириченко.